Колонада "Луна"

В "Олександрії" Велика галявина, що є композиційним центром парку, займає площу понад десять гектарів, і на ній щосезону буяє близько трьохсот видів різноманітних трав. Із усіх куточків галявини видно чималу загадкову споруду: рядок білосніжних колон, двоє дверей, які закривають таємничі кімнати.

Та споруда досить висока (7 метрів), має вигляд широкої підкови і нагадує амфітеатри італійських вілл, зокрема, вілли Альдобрандіні збудованої наприкінці XVI початку XVII століть.

Відомий мандрівник Я. Ліппоман, описуючи "Олександрію", зазначав, що колонада слугувала галереєю для виставлення скульптур і ваз. Місцеві жителі називали колонаду (чи амфітеатр) "хінським павільйоном" тобто китайським, бо під навісом та в бокових приміщеннях зберігалися гіпсові і цементні скульптури представників різних народностей, в тому числі й китайців.

Колонада "Луна" є оригінальним твором архітектури в стилі класицизму. Історія не зберегла імені автора цієї чарівної споруди, хоча існує припущення, що ним був архітектор І. Старов, який наприкінці XVIII століття працював у тодішній Малоросії, в містах Катеринославі (нині Дніпропетровськ), Миколаєві. А дехто вважає, що диво - колонаду спроектував один із перших паркобудівників Домінік Ботані.

Колонада в "Олександрії" таки справді чарівна, адже має цікаві акустичні властивості: (слово, мовлене пошепки в одному кінці споруди, без змін долинає вздовж стіни до її протилежного кінця, а вимовлене голосно, відлунює назад. Через те й назва відповідна — "Луна" або по-російському "Ехо".

Над дверними прорізами двох бокових приміщень є барельєфні зображення молодої жінки, котра сидить, гойдаючи на нозі кучеряве хлоп'ятко. Можливо, ця композиція продовжує і стверджує ідею піклування про дітей, про молоде покоління можновладних господарів.

Напередодні святкування 200-ліття заснування парку "Олександрії" перед колонадою "Луна" встановили (як це було до 1917року) бронзову скульптуру Меркурія, що у древнєримській міфології вважався богом торгівлі, покровителем купців, мандрівників. А древні греки називали цього бога — Гермесом.

У 1956 році, коли розпочалися проектні роботи по реставрації колонади, було знайдено під нашаруванням ґрунту пошкоджений п'єдестал скульптури, витесаний із суцільної брили пісковику. Екскурсоводи шістдесятих-сімдесятих років минулого століття, показуючи відвідувачам парку колонаду "Луна", бувало, розповідали, ніби графиня Браницька влітку веліла встановлювати вздовж стіни колонади столи з самоварами. Численні гості пили чай, розмовляли. Розмови їхні були частенько інтимного змісту, а то і взагалі таємного (згадайте, приміром, декабристів Південного товариства, які гостювали в "Олександрії"). Так от, Олександра Василівна, сидячи теж за своїм столиком в одному із затемнених кінців колонади, чула геть усе, про що говорили між собою її гості...

Звісно, ця легенда не підтверджена ніякими документальними свідченнями і, цілком можливо, є просто романтичним вимислом. Але ж сам древній парк теж існує понад дві сотні літ немов жива легенда. Відвідуючи його, щоразу хочеться вірити в щось таємниче, фантастичні незвичайне.

  • Коментарі
  • Facebook

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Наверх