Костел Іоана Предтечі

Костел Іоана Предтечі закладений 1796 року, закінчений будівництвом 1812 року. Стоїть на Замковій горі, пам'ятці археології. Будівля цегляна, хрестовидна в плані, з напівкруглою апсидою, однокупольна з двома башточками-дзвіницями, в одній з яких - західній - розміщений годинник-куранти. Свого часу був такий і в другій. Урочистий головний фасад, який замикає вулицю Ярослава Мудрого, акцентований портиком з чотирьох колон коринфського ордера. Підхід до нього - сходи з граніту, реставровані в 1980-х роках. Уміли будівничі минулого вибирати місце для культових споруд. Поставили костел на високій горі, органічно вписавши в мальовничий навколишній пейзаж. Вдалішого місця в Білій Церкві нема. Пізнішими забудовами з деяких точок види на костел закриті, що завдало шкоди цьому дивовижному пам'ятникові архітектури. А раніше своєю пишнотою костел домінував на місцевості. Велику цінність становлять інтер'єри споруди, представлені витонченими ліпними прикрасами.

За деякими архівними джерелами будівництво костела на значний час переривалося, що пов'язують з політичними мотивами напередодні війни 1812 року.

Є поки що непідтверджена версія, що автором цієї чудової пам'ятки класицизму був італійський архітектор Доменіко Ботані, який певний час перебував як архітектор при Браницьких.

Ще тридцять років тому панувала думка, що костел поставлений на місці старовинної "білої церкви", яка й дала назву місту в новіші часи. Але розкопками 1978 року її рештки виявлені в західній частині Замкової гори, поруч за нинішнім музеєм. На щастя, ці рештки (фундамент) лежать обіч автодороги, якою варварськи розкраяли Замкову гору 1960 року, що й врятувало їх від остаточного знищення. Тепер маємо креслення і загальний обрис давньої споруди, в межах якої знайдені й кілька стародавніх захоронень. Навряд чи коли знайдемо відповідь, ким були небіжчики, але скоріш за все - служителі культу першого періоду існування міста.

Цікаві фасади костелу. Деталі їх не вступають в боротьбу з об'ємом: вони сприймаються тільки з близької відстані. Тільки при підході до будівлі постає чарівність їх вирішення і виконання. Архітектура фасаду вирізняється ошатністю пластичністю, вражає уяву мальовничістю композиції і багатством пластичних прийомів.

Багато років пішло на будівництво храму, не менш на реконструкцію. В 1961 році вигляд його був жалюгідний. Покрівля на бані збереглася лише місцями вікна вибиті, атмосферні осади безперешкодно попадали в приміщення.

Тиньк і зовні, і в багатьох місцях всередині зруйнований. Приміщення практично не використовувалося. Вражає, що при такому ставленні під склепінням добре збереглася ліпка, зроблена, кажуть, італійськими майстрами. Ремонт (про реконструкцію не йшлося) взялося зробити ремонтно-будівельне управління РБУ-2. Створена на той часу місті проектна майстерня розробила проект пристосування костелу під картинну галерею. Це була одна із перших, найсерйозніших і найскладніших її робіт. Внутрішній об'єм будівлі пропонувалося для збільшення площі експозиції поділити на два поверхи, що вимагало міжповерхового перекриття. На щастя, блюзнірство спинила на стадії "проектного завдання" Л. Граужис, тодішній завідувач відділу охорони пам'яток архітектури при Держбуді УРСР. Однак частково роботи за цим проектом виконані. Помічають навіть не всі спеціалісти, а об'єм приміщення збільшився, та й замість латинського хреста в плані з'явився майже прямокутник. Позитивним в цьому ремонті було те, що покрили баню. І лише 1972 року відновилися проектні і вже реставраційні роботи. Тепер це робилося кваліфіковано спеціалізованими організаціями. Проект розробляв Інститут "Укрпроектреставрація" (автор і архітектор 3. Нестеровська та мистецтвознавець І. Дігтярова), реставрацію здійснювала Київська міжобласна науково-реставраційна виробнича майстерня. Передбачалися великі роботи від реставрації штукатурки фасадів і їх ліпних деталей до відновлення живопису.

В 1977-78 роках закінчена реставрація ліпних виробів і живопису, що на одному подиху зробили художники-реставратори В. Остапчук, В. Лисаневич та мистецтвознавець О. Коваленко. Виписаний в техніці олії в зеніті бані знову з`явився Бог Саваоф, на парусах - євангелісти Іоан, Марко, Матвій, Лука. Праворуч голови св. Матвія розкрита частина первозданного живопису храму – голівка ангела.

В середині 70-х років виникла більш логічна ідея: використати костел як зал органної музики, а картинну галерею розмістити в Преображенському соборі. Як говориться в "Описі Білоцерківського римо-католицького приходського костелу, що перебуває в третьому класі за 1844 рік" (зберігається в краєзнавчому музеї) орган в храмі був і раніше, але розміщався на хорах. Отож за погодженням з Міністерством культури міська рада уклала договір з чехословацькою фірмою "Рігер Клосс". Своїм транспортом і навіть достроково фірма доставила орган, змонтувала і настроїла його, а 7 березня 1990 року здала державній приймальній комісії. Перший невеликий концерт солістки Республіканського будинку органної музики І. Калиновської показав, що конструктори органа (головний - П. Зденек Свєтлик) створили досконалий інструмент, врахувавши акустичні можливості залу. Акт прийняття підписали голова комісії Г. Шуліпа, члени М. Литовченко (начальник обласного управління містобудування й архітектури), Г. Сергеева, О. Голубев та інші, з боку виконавця 3. Свєтлик та Петр Каргер, представник фірми.

В згаданому "Описі..." є перелік будівель, пов'язаних з костелом: два будинки духовної семінарії, шпиталь, будинок настоятеля (притчу), стайня тощо. Будинок настоятеля - пам'ятка архітектури — зберігався до 70-х років і був розібраний через аварійний стан та в зв'язку з будівництвом нового музею. Відмітимо невелику, але важливу деталь. Таке враження, що давніші забудовники знали, де рештки давньої "білої церкви": адже їхні будівлі, в тому числі будинок настоятеля, стояли на пристойній відстані від її фундаментів. Цього не скажеш про наших сучасників, які трохи не зруйнували унікальний експонат, споруджуючи музей. До речі, стоїть він саме тут лише через бюрократичні виверти: коштів на будівництво нібито нема, та й заборонено було будувати такі заклади, а зробити капітальний ремонт - будь-ласка. Отож і постала нова будівля під вивіскою реконструкції. А краще, якби в іншому місці: не спотворили б археологічну пам'ятку, не внесли б дисонансу в архітектурний комплекс.

Прямий зв'язок з костелом мало й кладовище, що лежало "за версту" від нього в північному напрямі. Нині на цій території Меморіал слави. Тут у 1812 році Іван Барковський збудував каплицю, в якій також проводилося богослужіння.

  • Коментарі
  • Facebook

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Наверх